29 Sep

Герої поруч із нами

Україна – це не останній рубіж Європи. Україна – її перший форпост.

Щось подібне вже відбувалося сто років тому. Кожного разу, коли Азія наступає на Європу, лінія фронту проходить тут, по місцях, які добрі відомі всім нам. Колись серед європейських політологів був популярний погляд на Україну як на край, що замикає європейську цивілізацію на сході, свого роду “останній рубіж”. Звідси – дещо поблажливе ставлення до цієї “присмеркової зони”, яку західне ліберально-демократичне панство завжди було готово використати – якщо що – як розмінну монету. Втім, тепер ми знаємо: Україна – це не останній рубіж Європи. Україна – її перший форпост.

Сто років тому, коли Австрія відкрила набір добровольців на фронт, серед українців зголосилося стільки охочих, що довелося вводити квоти. Так само і березень 2014 року запам’ятався Києву, Дніпропетровську, Харкову, Львову, Івано-Франківську чергами у військкоматах. І воєнкомам знову довелося вигадувати квоти, не знаючи, що робити з цим напливом. Виявилося, за минуле непросте сторіччя в нас не змінився ні національний характер, ані зовнішній ворог. Як і тоді, до лав війська пішли ті, хто до цього жив якимось звичайним життям, – але настав момент, коли довелося відкласти мирні справи та взятися до зброї. І вчорашні менеджери стали героями.

Цікаво інше. Є люди, які готові використати будь-що (діти, робота, старі батьки, кредит врешті-решт) як виправдання для себе, чому вони не в “гарячій точці”. А є інші, для яких все назване не виправдання, а навпаки – звинувачення. Вони не зможуть собі вибачити, якщо будуть не ТАМ. Пам’ятаю, що в тривожні дні та ночі Майдану найкращі дружини не питали своїх чоловіків, чому вони не вдома. Навпаки – питали, чому ті вдома, а не там, де зараз мають бути. І ми намагалися не дати їм приводу це запитувати.

Я не можу назвати себе близьким товаришем Петра Шкутяка. Напевно, всі рази нашого спілкування можна перерахувати на пальцях однієї руки. Востаннє – ввечері 1 грудня минулого року, коли ми сиділи в київському барі, гріючись та відходячи від подій біля адміністрації президента. В Петра були червоні очі – давався взнаки сльозоточивий газ. Я був радий, що він тут, хоча і не здивований цим – інакше просто не могло бути. І кожного разу протягом грудня – січня – лютого, коли ситуація в Києві ставала загрозливою і сюди вирушали на підмогу колони машин із Західної України, я знав, що десь там серед них був і Петро.

Потім я дізнався, що він воює добровольцем в “Айдарі”. Потім – про його поранення. Потім – про те, що операція минула добре і він поправляється. Маючи чотирьох дітей і посаду депутата облради, він, як ніхто інший, міг би себе переконати не бути ТАМ і знайти причини, чому він потрібніший тут – так зробило чимало інших. Але ми можемо переконати всіх, крім власної совісті.

В українському фільмі “Нескорений” є такий епізод: кур’єр з Європи просить Романа Шухевича залишити армію та перейти кордон – мовляв, він надто цінний, щоб залишати його в цій вже безнадійній ситуації. На що Шухевич відповідає приблизно наступне: “Вояки, які становлять Українську повстанську армію, – це звичайні хлопці. І так само добре, як вони робили будь-яку мирну справу вдома: господарювали, кохали дружин, виховували дітей, – так само добре, без зайвого пафосу, вони будуть воювати та вмирати за свою країну. Тому, звісно, я не можу їх покинути”.

Сьогодні такі ж хлопці воюють на Сході. І я радий знайомству з одним із них. Знаю, що Петро однаково добре та без зайвого пафосу робить те, за що береться. Виховує дітей, коли час їх виховувати. Працює, коли час працювати. Веселиться, коли час веселитися. І воює, коли час воювати.

Джерело: Курс Автор: Дмитро Бушуєв, Соціальний філософ.

26 Sep

Петро Шкутяк першим підтримав ініціативу прикарпатських енергетиків

ПАТ “Прикарпаттяобленерго” запропонувало політикам розміщувати агітацію на електроопорах за гроші, які потім будуть перераховані на потреби вояків АТО. Першим, хто відгукнувся на пропозицію обленерго, став кандидат в депутати по округу №83 Петро Шкутяк. Для тих політсил, що обклеюватимуть стовпи самовільно, ініціативною групою мешканців Івано-Франківська буде створено віртуальну “Опору ганьби” – спеціальну сторінку в соціальній мережі, куди усі охочі зможуть додавати фото незаконної агітації та адреси вулиць, на яких приклеєна “ліва” реклама. Енергетики в свою чергу інформуватимуть громадськість про тих політиків, які згодилися надавати рекламу добровільно, та перелік вулиць, на яких розміщена “легальна” реклама, повідомляють в “Прикарпаттяобленерго”. “Наша компанія встановила символічну ціну за розміщення одного плакату на опорі на 1 місяць – 10 грн. з ПДВ, – зазначають у ПАТ “Прикарпаттяобленерго”. – Ми переконані, що така ініціатива дозволить залучити політиків до доброї справи та допоможе упорядкувати безладне заклеювання нашого міста та області листівками. Також це дуже хороший тест на порядність для тих, хто хоче прийти до влади, адже якщо політик готовий порушувати правила і шкодує мінімальну суму на благодійність, як можна йому довіряти у більш масштабних питаннях?” Зазначимо, це не перша благодійна ініціатива прикарпатських енергетиків. Підприємство постійно долучається до підтримки АТО, збирає кошти, забезпечує власних працівників – учасників бойових дій усім необхідним. Нещодавно волонтери підприємства провели кампанію зі збору 55 тисяч гривень на закупівлю 100 комплектів термобілизни для вояків. За два тижні енергетикам вдалося зібрати більше 64 тис. грн. На цьому благодійні акції обленерго на підтримку наших військових не завершуються.

Джерело: /Курс/

25 Sep

Петро Шкутяк зустрівся зі студентством ІФНТУНГ

10714537_877814898945404_6130577038598204642_o Сьогодні Петро Шкутяк зустрічався зі студентами Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, які запросили його на відверту розмову про ‪АТО‬, ‪Айдар‬, ‪Мовний Майдан‬ та про загальнонаціональний стан перебігу подій в країні. Зустріч тривала майже дві години, студенти активно ставили запитання і бажали Петру нових звершень.

24 Sep

Петро Шкутяк співрпацюватиме з рухом “ЧЕСНО” та Реанімаційним пакетом реформ

23 вересня під час круглого столу за участю активістів руху «Чесно» та Реанімаційного пакету реформ в Івано-Франківську, представник штабу кандидата в народні депутати по 83-му виборчому округу Петра Шкутяка – Ярослав Яцишин заявив, що кандидат готовий до співпраці. Доброволець батальйону «Айдар» повідомив, що особливо зацікавлений, аби позачергові вибори до парламенту були якомога прозорішими та чесними. Сподівається, підписаний Меморандум стане основою для того, аби виборець правильно обрав свого кандидата.

Згідно умов, підписавши меморандум про співпрацю з рухом ЧЕСНО, Петро Шкутяк на себе зобов’язання продемонструвати свою відкритість перед виборцями, оприлюднивши на власному сайті та надати для аналізу учасникам руху ЧЕСНО:

до 3 жовтня 2014 року оприлюднити повну автобіографію та відкрити майнову декларацію за 2013 рік; за 5 днів до дня голосування оприлюднити деталізований проміжний фінансовий звіт про надходження коштів виборчого фонду кандидата та їх використання під час підготовки та проведення позачергових парламентських виборів (за даними станом за 10 днів до дня голосування); оприлюднити інформацію про джерела коштів, використаних для формування виборчої застави кандидата.

У разі обрання до Верховної Ради України кандидат у народні депутати України зобов’язується дотримуватися вимог “доброчесності”, а саме:

Голосувати у сесійній залі ВРУ виключно персонально.
Належним чином відвідувати сесійні засідання та засідання комітетів ВРУ.
Зберігати політичну позицію відповідно до волевиявлення виборців.

22 Sep

Петро Шкутяк заявив про рішення брати участь у виборах до Верховної Ради

Депутат Івано-Франківської обласної ради, активіст Євромайдану і доброволець батальйону «Айдар» Петро Шкутяк заявив про рішення брати участь у виборах до Верховної Ради України.

До парламенту Петро Шкутяк йде самовисуванцем по округу No83 – в рідному Івано-Франківську. Про мотиви і мету такого кроку Петро Шкутяк розповів на прес-конференції в Івано-Франківську в понеділок, 22 вересня. За словами Петра Шкутяка, нова Верховна Рада матиме шанс довести до завершення Революцію Гідності, цінності якої українцям доводиться захищати і від зовнішнього ворога. Після поранення на фронті, де Петро Шкутяк протягом трьох місяців брав участь у бойових операціях «Айдару», вирішив продовжити боротьбу політичними методами. Петро Шкутяк розповів про свої основні програмні засади. На його переконання, сьогодні ключовим викликом для держави є безпека. Відтак, у парламенті депутат буде інціювати і підтримувати розробку законодавства з реформування і розвитку української армії.

Окремий блок програми Шкутяка присвячено захисту інтересів громади Івано-Франківська. Петро Шкутяк переконаний, що джерело міських проблем – ЖКГ, дороги, брак коштів – не в самому Івано-Франківську, а на Печерських пагорбах. В парламенті Шкутяк буде боротися за реформу місцевого самоврядування і децентралізацію бюджету, щоб місто не ходило в столиці з простягнутою рукою.

Професійний управлінський досвід і громадська активність (участь в акціях «Україна без Кучми», Помаранчева революція, Мовний майдан, Революція Гідності) показують готовність Петра Шкутяка ставати на захист франківської громади і всіх українців. На завершення Петро Шкутяк подякував усім, хто сьогодні підтримує армію та добровольців і закликав громадян прийти 26 жовтня на дільниці і зробити правильний вибір.

Прес-Секретар, Наталка Коцкович +380 95 578 59 99

20 Sep

Прес-конференція депутата обласної ради, бійця батальйону «Айдар» Петра Шкутяка

У понеділок, 22 вересня об 11:00 відбудеться прес-конференція депутата обласної ради, бійця батальйону «Айдар» Петра Шкутяка. Після поранення та кількох операцій доброволець одужує і готовий оприлюднити перед журналістами заяву.

Прес-конференція відбудеться на IV поверсі готелю «Станіславів». За адресою: вул. В.Чорновола, 7.

18 Sep

Воїни за життя

З самого початку я вирішив для себе, що буду довіряти нашим лікарям, як довіряв нашим солдатам.

Сьогодні я прощаюся з госпіталем. Їду додому. І хочу присвятити кілька слів подяки тим, хто рятує наших хлопців.

Мені першу допомогу надав друг, пластун, з яким разом приїхали на Схід. Він не лікар, але знав, що робити, тому за його командами навали допомогу одночасно декільком важкопораненим. За кілька кілометрів від місця бою нас зустрів наш лікар Андрій, йому допомагали дівчата-санітарки (навіть не знаю, чи були вони медиками, чи просто волонтерки).

Андрій – анестезіолог з Вінниці. Думаю, вдома в нього було все добре, але він був на війні, він завжди був поруч. Андрій мав “Таврію”, на неї він грузив носилки, а всередину – все необхідне. Він завжди їхав на бойові виїзди. Коли потрібно було йти, то він ніс усе, що й солдат: автомат, магазини і ще величенький наплічник з різними препаратами, котрі мали б рятувати нам життя, притуплювати біль.

Пам’ятаю імена і обличчя дівчат – Адріана, Б’янка, Женя. Вони обробили рани, наклали з підручних матеріалів шину, перев’язали. І головне – дарували спокій. Вони шукали і думали, як нас вивезти. Ходили по колу до кожного пораненого. Визначали черговість вивезення, спершу – важчих.

Мене і афганця дядю Сашу вивозили на вантажному бусику в багажному відділенні. Досить комфортно. Час від часу зупинялися, дядю Сашу дуже боліло, і Женя колола знеболювальне. Вони переживали, але вигляду не подавали. В лікарні в Щасті пам’ятаю, як занесли, далі – в операційну. Відкрив очі вже в носилках у вертольоті, бортовий лікар вколов знеболювальне. У вертольоті висиш в носилках, як у гамаку, – прикольно.

Харків, швидкі, госпіталь. Оперативно всі аналізи. Прийшов анестезіолог. Операція. Все добре. Там познайомився з волонтерами. Наступного дня – літак на Львів. Спеціальний літак – носилки кріплять в два яруси. Бортовий лікар, жінка, сама з Івано-Франківська. Потім Львів, госпіталь, реанімація. Медсестра питає: “Як ти?” Кажу: “Тут у вас, як у раю, але хотів би бути в пеклі зі своїми”.

Дівчата-стажери день і ніч в госпіталі, питаю, чи в них практика, відповідають: практика вже давно закінчилася, але хочемо навчитися, тому тут.

Лікарі, медсестри, санітарки, волонтери, стажери – операції, перев’язки, крапельниці, уколи… Поруч лежать хлопці, кожен хоч сам не може, але постарається тобі допомогти, вони залишилися такі ж, як на фронті, – кожен зі своєю історією і зі своїм болем.

З самого початку я вирішив для себе, що буду довіряти нашим лікарям, як довіряв нашим солдатам. І вони були найкращі. Вони знали, що таке війна, і вони є воїнами за життя.

Не знаю, як їм подякувати всім, їх так багато, а багатьох і не пам’ятаю. Але коли тебе болить, то ти на них молишся, їм довіряєш, і вони це відчувають.

Дякую.